: : Учебники по экономике, финансам, менеджменту

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 

 

Коли Австро-Угорська імперія почала розвалюватися наприкінці Першої світової війни, в західних землях встановилася своя держава – Західно­українська Народна Республіка.

18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися представники всіх полі­тичних українських сил краю, так звана Українська Конституанта (Установчі збори). Реалізувавши право народу на самовизначен­ня Конституанта проголосила себе Українською Національною Радою з повноваженням парламенту. До неї увійшли 33 українських посли до австрійського парламенту, 34 депутати до Гали­цького та 16 – до Буковинського крайових сеймів і по 3 представники від національно-демократичної, християнсько-суспільної і соціал-демократичної партій та студентської молоді. Головою Національної Ради було обрано Євгена Петрушевича.

Тим часом у Кракові було утворено Польську ліквідаційну комісію, що мала прибути до Львова 1 листопада, щоб перебрати владу в Галичині до рук Польщі. За цих обставин гаяння часу з боку українців могло обернутися катастрофою. Тому у ніч з 31 жовтня на 1 листопада українцями на чолі сотником УСС Д.Вітовським влада у Львові була взята. У складі українських військових сил, які перебрали владу над двохсот-тисячним Львовом, було всього близько 2,5 тис. чоловік. Ранком 1 листопада Українська Національна Рада перебрала владу у свої руки.

9 листопада 1918 р. на засіданні Української Національної Ради було визначено назву держави – Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Вона охоплювала близько 70 тис. кв. км з 6 млн. на­селення (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв та інші). Прав­да, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття – Чехословаччина. Таким чином, ЗУНР охоплювала лише терито­рію Східної Галичини з 4 млн. населення.

У цей же день (9 листопада) було сформовано уряд – Державний секретаріат, який складався з 14 державних секретарств (міністерств). Головою (прем'єр-міністром) було обрано К.Левицького.

13 листопада УНРада прийняла «Тимчасовий Основний За­кон про державну самостійність українських земель колишньої австро-угорської імперії», який складався з таких артикулів: на­зва, кордони, державна суверенність, державне заступництво, герб і прапор. У цьому законі закріплювались верховенство і суверенність народу, який мав здійснювати їх через свої представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною системою. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі, Державним прапором – синьо-жовтий, гімном – пісня "Вже воскресла Україна" ("Ще не вмерла Україна").                                             

Польські керівні кола не змирилися з утворенням ЗУНР. Уже з перших чисел листопада на вулицях Львова розгорілись збройні сутички між українськими і польськими загонами. Бої проходили з перемінним успіхом, та у ніч на 22 листопада українські підрозділи змушені були залишити Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з січня 1919 р. до Станіслава. 22 січня 1919 р. у Києві, на Софіївській площі, було урочисто проголошено Акт про злуку ЗУНР і УНР. На жаль, справжнього об'єднання не відбулося, бо через кілька днів Директорія змушена була покинути Київ під ударами наступаючої з північного сходу Червоної армії. В той же час Українська галицька армія (УГА) ЗУНР вела бої з переважа­ючими у бойовій силі і техніці польськими військами. 16-18 лип­ня 1919 р. УГА перейшла р. Збруч, залишивши всю Східну Гали­чину під польською окупацією.

Отже, Акт злуки мав декларативний символічний характер. Сторони, що об'єднувалися, не мали достатньої кількості держа­вотворчих сил, щоб вистояти в тогочасних складних умовах і до справжнього об'єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР, і УНР втрачали в цей час позицію за позицією, територію за тери­торією.

Проте боротьба не була марною. За умов постійної воєнної розрухи урядові ЗУНР вдалося налагодити адміністрацію краю, забезпечити функціонування шкіл, пошти, телеграфу, залізниці і прийняти цілу низку законів: «Про тимчасову адміністрацію і ор­ганізацію судів» (16 листопада 1918 р.), «Про державну мову» (15 листопада 1918 р.), «Про виконання громадських прав і обов’язків» (8 квітня 1919 р.), «Про земельну реформу» (14 квітня 1919 р.), «Закон про вибори до однопалатного сейму ЗО УНР» (16 квітня 1919 р.), «Про восьмигодинний робочий день» (12 квітня 1919 р.) тощо.

 

Причини втрати української державності та її історичне зна­чення

 

Серед складного комплексу чинників, що зумовили поразку, головними можна назвати наступні:

1. Слабка соціальна база українського національного руху як результат неповної соціальної структури української нації ( відсутність середнього класу, промислової буржуазії, міського елемента тощо);

2. З усіх соціальних верств найбільш національно свідомою була інтелігенція, але вона становила лише 2-3% усього населення;                                               

3. Міста переважно не були осередками українства, оскіль були зрусифіковані і стали базою впливу більшовиків;    

4. Лідери української революції не змогли розв'язати дилему, які проблеми потребують першочергового вирішення: соціальні (земля, 8-годинний робочий день і т.п.) чи національне визволення, чим і скористалися більшовики;

5. Нерішучість у питанні про національну незалежність, пану­вання ідей федералізму та автономізму також стримували на­ступальний темп української революції;

6. Відсутність дійового адміністративного апарату на місцях, брак відповідно підготовлених кадрів;

7. Неповне усвідомлення нагальної потреби створення боєздат­ної національної армії (особливо це стосується Центральної Ради);

8.  В Україні була відсутня сильна центристська сила, що могла об'єднати політичні сили в боротьбі за національну незалеж­ність (так, Центральна Рада і Директорія спиралися на ліві сили, гетьман П.Скоропадський – лише на праві);

9.  Відсутність єдності серед лідерів національного руху (досить згадати антагонізм між керівниками Директорії С.Петлюрою та В.Винниченком);

10. Державне будівництво, спроба самоутвердження України відбувалися не в стабільній, мирній обстановці, а в умовах нескінченних воєн (досить сказати, що лише у Києві влада переходила з рук в руки 14 разів!);

11. Україна перебувала в оточенні ворожих сил, не маючи на міжнародній арені жодного союзника, котрий би підтримав національні змагання. Проголосивши свою незалежність від Росії й уклавши сепаратний мир з Німеччиною та іншими державами Четвертного союзу, Україна автоматично потрапила у табір ворогів переможної Антанти тощо.

Отже. поразку української революції 1917-1921 рр. спричинила ціла низка причин як внутрішнього, так і зовнішнього порядку.

Проте незважаючи на поразку Української революції, її здобутки були очевидними:

прискорився процес перетворення українського етносу, який за словами І.Франка, являв собою "купу піску", на сучасну по­літичну націю;

з назвою "Україна" відроджена (хоч і тимчасово), держава ні­коли вже не зникала з політичної карти світу;

була реанімована традиція державності, на засадах якої розви­валася українська політична думка до кінця XX ст.;

накопичувався визвольний потенціал, зростала самосвідомість, формувалися національні кадри.

 

Варто також зазначити, що то був особливий етап національ­ної історії: протягом чотирьох років було пройдено величезну еволюцію – від підданства через проголошення національно-територіальної автономії федеративної Росії до усвідомлення по­вної незалежності й самостійності; поновлена в Україні держав­ницька свідомість, яка була приглушена двома віками російської окупації. Головне, що зробила революція – це добилася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру, свою мову. Вперше після середини XVII ст. Україна постала як геополітична реальність.

Революція мала на меті відродження української нації в усіх сферах суспільного буття – економічній, політичній, духовній, державотворчій. Свідченням цього є Універсали Центральної Ра­ди, законодавчі документи Гетьманату, Директорії. Було сформо­вано основні атрибути державності, випробувано різні моделі внутрідержавного життя.

Слід погодитися з досить слушною думкою українського історика з діаспори І.Лисяка-Рудницького, що "було б помилкою говорити про абсолютну поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України..." і що "... немає сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжувачі цієї самої боротьби на новому історичному етапі".

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте державотворчу діяльність Української Центральної Ради. Визначте особливості еволюції напрямків українського державотворення упродовж 1917 – початку 1918 рр.

2. З‘ясуйте причини конфлікту УЦР з більшовицькою Росією.

3. Які причини гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р.?

4. Які причини падіння гетьманської влади П.Скоропадського?

5. В чому були досягнення і прорахунки Директорії УНР?

6. Якими були особливості національно-визвольного руху в західноукраїнських землях?                             

7. Чому національно-визвольна боротьба 1918-1919 рр. в Галичині, Буковині та на Закарпатті зазнала поразки?

8. Історичне значення української державності на початку 20-х років та причини її втрати.

9. Визначте етапи встановлення радянської державності в Україні в період революційних змагань 1917- 1921 рр.

10. Які можна виділити етапи в процесі державотворення на українських землях в 1917-1921 рр.?