: : Учебники по экономике, финансам, менеджменту

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 

Можна виокремити дві основні моделі інноваційного процесу. Пер­ша - це модель дифузії нововведення на макрорівні в межах усієї еко­номіки. Нагадаємо, що дифузія - це поширення вже колись опанованої і використовуваної інновації в нових умовах або нових галузях виробни­цтва, у нових країнах. Унаслідок дифузії зростає кількість як виробників, так і споживачів.

Головною метою при цьому є оцінка чинників середовища, які сприя­ють поширенню інновацій серед більшої кількості виробників, компаній, організацій чи гальмують його. Виникає проблема взаємодії нововве­дення з відповідним соціально-економічним оточенням, суттєвим еле­ментом якого є конкуруючі технології, товари. На швидкість поширення (дифузії) інновацій мають великий вплив інноваційна політика держави, існування адекватної інформаційної бази, механізмів функціонування науки та її зв'язків з виробництвом, форми прийняття законодавчих рі­шень з питань нововведень, способів передавання інформації, механізмів стимулювання інноваційної діяльності, накопичений досвід упроваджен­ня нововведень.

З моделлю дифузії нововведень тісно пов'язана науково-технічна ді­яльність, яка спрямована на використання і конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенкла­тури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалі­зацією на ринку. Об'єктом науково-технічної діяльності є саме дифузія нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управ­ління, тобто розповсюдження і використання науково-технічних знань в усіх сферах науки, техніки, виробництва. Поняття науково-технічної діяльності розроблено ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів у статистиці науки і техніки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об'єкт статистики охоплює три її види: а) наукові до­слідження і розробки; б) науково-технічна освіта і підготовка кадрів; в) технічні послуги.

Науково-технічна діяльність лежить в основі інноваційної діяльнос­ті, яка тісно пов'язана з циклом реалізації і розповсюдження інновацій: роботи, що належать до даного циклу, є переважно прибутковими (се­рійне виробництво, освоєння новації у споживачів, застосування різних каналів збуту інновацій).

Державна підтримка інноваційної діяльності відіграє істотну роль у дифузії нововведень і неперервному розвитку інноваційної активності підприємств, що безперечно позитивно впливає на економічне зростання суспільства.

До основних чинників, які визначають темпи і масштаби дифузії но­вовведень на макрорівні, належать:

інтернаціональність науки. Результати наукових досліджень швидко стають відомими у світі і широко використовуються в зацікавлених країнах (секрет «японського дива»);

розвиток матеріально-виробничої бази відповідних галузей господар­ства.

розвиток експериментальної бази, що передбачає не тільки наявність устаткування і лабораторій, а й відповідне ставлення держави, яка підтримує і формує в суспільстві на основі відповідного законодав­ства й інших чинників необхідний інноваційний клімат. Наприклад, університет не має устаткування, але може за певних умов налагоди­ти з тим чи іншим підприємством взаємозв'язки і використовувати його виробничу базу, лабораторії, устаткування для проведення екс­периментів;

кваліфікація робітників. Основа інновацій - це знання. Новації є безпосереднім продуктом людського розуму, активності, інтелекту. Тому створення необхідних умов (одержання інформації, стимулю­вання праці, навчання персоналу) є основою для зацікавленості в ін­новаціях працівників організацій;

розмір внутрішнього ринку, який визначається насамперед розміром національного багатства (внутрішній національний продукт), життє­вим рівнем населення.

розвинута інфраструктура. Вона націлена насамперед на вирішення проблем забезпечення взаємозв'язку між економічними, соціальними і науково-технічними аспектами розвитку в межах єдиної інновацій­ної політики через інноваційну діяльність. Розвинута інфраструкту­ра - це розвиток ринку інвестицій (капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень.

Починаючи з 80-х років XX ст., стався інтенсивний сплеск інноваційної активності на міжнародному рівні - почали формуватись національні інно­ваційні системи. Дослідники цього феномену підкреслюють, що всі розви­нуті країни, які сформували національні інноваційні системи, відрізняють­ся державним регулюванням і підтримкою систем взаємозв'язку наукової, виробничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю американських і японських університетів є їхній тісний зв'язок з промисловістю та іншими галузями господарства, який виявляється множиною засобів - від обміну спеціалістами і створення при університетах сітки консультаційних струк­тур, які справляють великий вплив на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до оперативних потреб виробництва, які відображені в навчальних планах університетів.

В історії дифузії інновацій США спостерігається тенденція розши­рення сфери розповсюдження та впровадження наукових досягнень у виробництво.

У світовому економічному просторі формується нова парадигма зростання на базі використання знань та інновацій як найважливіших економічних ресурсів.

Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівні безпосе­редньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, по­даткову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке поширення новацій. Звичайно, до різних товарів, технологій, соціально-економічних умов застосову­ються різні варіанти інноваційної політики з точки зору її спрямовано­сті і впливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузії нововведень необхідно брати до уваги можливість адаптації соціально-економічного середовища до певних циклічних змін.

Друга модель поширення інновацій характеризує внутрішньоорга-нізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації.

Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов'язана із самим но­вовведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги іннова­цій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли йдеться про ра­дикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції.

На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововведення на підпри­ємстві.

До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести ін­новації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської ді­яльності.

Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різ­них галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства - забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими ви­дами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють но­вовведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.

Інновації продукції можуть розглядатися з погляду:

нового використання вже відомого продукту;

зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

винаходу справді нового продукту.

Кожний новий продукт може характеризуватися:

наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект);

впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект). Якщо нова модель продукту краща за існуючу за техніко-економічними

характеристиками (внаслідок застосування нових наукових рекоменда­цій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкової новизни в продукті немає, то його впровадження навряд чи за­безпечить прибуток виробникові. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень - завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах і т. ін.

Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризи-ковим.

Рівень ризику залежатиме від таких чинників:

ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприй­нятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ри­зик);

рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик);

ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з технологією, інно­вацією та ринком (стратегічний ризик).


Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприємстві про­ходить ряд етапів, які наведені в табл. 1.1.

Як видно з табл. 1.1, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на кон­кретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, 25-39 % усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існуван­ня.

Темпи поширення нововведень позитивно пов'язані з прибутковістю і негативно - з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.

На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційного про­цесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення про­водиться його попередній вибір. У табл. 1.2 наведено 18 характеристик, які справляють найбільший вплив на формування настанов керівництва і персоналу щодо відбору нововведення. Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприєм­ству (підприємцю).

Таблиця 1.2


Критерії оцінювання нововведення на різних стадіях внутрішьоорганоаційного інноваційного процесу

14. Вплив нововведення на між-особисті відносини

 

 

 

+

 

15. Можливість упровадження таємно

 

+

 

 

 

16. Характеристика особи, від якої залежить розповсюдження інфор­мації про нововведення

+

 

 

 

 

17. Можливість подальшої моди­фікації нововведення

 

 

 

 

+

18. Можливість дифузії нововве­дення

 

 

 

 

+

Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі створення ко­мерційно вигідного товару (ініційованого ринком) здійснюється за та­кою схемою:

розроблення стратегічних цілей;

виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;

визначення можливостей фірми для створення цих виробів;

проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей;

розроблення нового виробу (товару);

проектування, конструювання виробу;

випуск дослідного взірця;

пробний маркетинг (випробування дослідного взірця на ринку);

запуск виробу в серійне виробництво.

Така схема організації процесу нововведення й управління ним у рам­ках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозді­лів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів. На рис. 1.7 показана ця взаємодія.

Існують і інші підходи до визначення стадій процесу нововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель:

одержання інформації про межу технології, товару на основі 8-подібної кривої;

виникнення проблеми нововведення;

розробка ідей, аналіз властивостей інновації;

відбір ідей, оцінювання їхньої економічної ефективності;

дослідження, розроблення, упровадження;

розроблення програми технологічного переозброєння підприємства;

виявлення вузьких місць виробництва;

 

Етапи розробки нових продуктів

Внутрішньофірмові служби і підрозділи

Вище керів­ництво

Маркетинг

Фінанси

НДДКР

Виробни­цтво

Інші служби (юридичні

тощо)

Установлення цілей

 

 

 

Генерування ідей

 

N

7

А

Узагальнення ідей і концепцій

 

 

{

А

Розробка концеп­цій (продукту)

 

 

ч

 

Оцінювання кон­цепції (продукту)

 

 

 

 

Кінцева оцінка продукту і роз­робка стратегії маркетингу

Г

/

А

А

Поточне оціню­вання продукту

 

г

1

X

А

Упровадження продукту на ринку

 

і

 

 

Ч

 

•   Підрозділ, який несе основну відповідальність за даний етап

розробки і впровадження нового продукту ■  Підрозділ, який бере участь у розробці та впровадженні нового

продукту

А  Підрозділ, уповноважений стверджувати прийняття рішення

 

Рис. 1.7. Розподіл уповноважених між внутрішньофірмовими службами під час розробки і впровадження нового продукту


вибір організаційної форми структури виробництва та управління з метою впровадження нововведення;

оперативне управління впровадженням інновації.

За такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціаль­ні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), вони створюють автомати­зовані банки даних.

Вузькі місця на підприємстві виявляються за допомогою паспортизації робочих місць. Паспорт підприємства дає змогу характеризувати можли­вості ефективного використання виробничих потужностей, устаткуван­ня, використання спеціалістів; оцінити економічну і соціальну ефектив­ність інновацій, ранжувати їх відбір з урахування витрат.

Яка б модель інноваційного процесу не застосовувалася на підпри­ємстві для розроблення нововведення, важливим критерієм залишається ступінь її новизни. Саме від новизни інновації залежить конкурентоспро­можність нововведення. Чим глибше підприємство занурюється в нові сфери діяльності, тим вищим стає його стратегічний ризик, і чим вищий рівень новизни концепції та технології, тим вища інтенсивність нововве­дення і пов'язаного з ним ризику, як це показано на рис. 1.8.

 

^^^^ Концепція Технологія

Традиційна

Поліпшуюча

Нова

Традиційна

 

2сгй.„.         

 

Поліпшуюча

 

 

 

Нова

 

 

 

Рис. 1.8. Оцінка інтенсивності нововведення

Слід зауважити, що рівень ризику, який пов'язаний з технологічною інновацією, залежить також від джерела ідеї нового товару. Як свідчать численні європейські й американські дослідження, нововведення, які грунтуються на безпосередньому аналізі потреб, є успішнішими й ефек­тивнішими.

Сучасною тенденцією в дослідженнях інновацій є зондування дедалі віддаленіших перспектив стратегічного розвитку підприємства. У кож­ній організації, яка займається бізнесом, у запасі має бути більше іннова­ційних ідей і проектів, ніж вона може здійснити. Організація, яка не при­діляє належної уваги інноваціям, скоріше за все опиниться на хибному 34 шляху, який веде до стагнації і загибелі. На підтвердження цього є вагомі аргументи з практики. Сучасний бізнес діє в середовищі, що постійно змінюється. Світ став динамічнішим, а конкуренція глобальнішою. За­роджуються новітні високі технології, напрям і наслідки розвитку яких важко передбачити. Тому гнучкість організації, її адаптивність до ново­введень залишається єдиним ключовим чинником виживання і розвитку. При цьому велике значення має чинник часу, який безпосередньо впли­ває не тільки на рентабельність товару, а й на місце, яке посяде організа­ція на ринку серед своїх конкурентів.

Наприклад, завдяки гнучким виробничим системам завод компанії «Дженерал електрик», який виробляє більше 1 млн електролічильників на рік, може дуже легко бути перепрограмованим па виробництво будь-якого з 2 тис. різновидів виробів і добитися переваг над менш спритними конкурентами, стрімко переміщуючись у нові сфери діяльності та ви­ходячи з них, як тільки вони перестають приносити прибуток, а також швидко застосовувати нововведення для вдосконалення своєї продукції.